Батьківський всеобуч "Оцінки з брехнею та провокування списування" в рамках діяльності Центру академічної доброчесності

 

Кожна людина й кожна сім’я виховувати академічну доброчесніcmь може починати із себе. Наприклад, розповідати дитині змалку, що всі слова та інформація в інтернеті чи в книжці мають автора, а щоби щось оцінити, треба вкласти свої сили. Це – перші кроки до створення доброчесного суспільства.

• ЩО ТАКЕ АКАДЕМІЧНА ДОБРОЧЕСНІСТЬ:

• академічна доброчесність – це базовий принцип взаємодії між усіма учасниками освітнього процесу, який містить у собі низку моральних аспектів.

  Академічна доброчесність – це відданість академічної спільноти, навіть перед лицем труднощів, шести фундаментальним цінностям: чесності, довірі, справедливості, повазі, відповідальності, мужності”. Це означає, що навіть якщо тобі легше вдатися до недоброчесної поведінки, ти будеш дотримуватися доброчесності.

  Також маємо пам’ятати, що академічна доброчесність, на відміну від філософсько-моральної категорії доброчесності, – це категорія нормативна. Вона прописана як у статті 42 Закону України “Про освіту”, так і в низці міжнародних документів.

• Коли ми говоримо про академічну доброчесність, то звертаємося до двох складників терміну: “академічна” й “доброчесність”. Першочерговим є термін “доброчесність”. Він має набагато ширше, фундаментальніше й базовіше значення, яке стосується взаємин між людьми й засадничих принципів, побудованих на моральних і філософських категоріях. Як-от, правдивість, працелюбність, толерантність, чесність, моральність.

  Другий складник – “академічна” – звужує та уточнює значення доброчесності до академічного середовища, принципу взаємин між учасниками академічного процесу. Виходить, що академічна доброчесність – це базовий принцип взаємодії між усіма учасниками освітнього процесу, який містить у собі низку моральних аспектів.

  Немає окремого предмету про академічну доброчесність, і не мусить бути. Радше треба використовувати потенціал уроків та виховних годин – щоби ненав’язливо розповідати про доброчесність. 

• “Оцінки з брехнею”. Суть методу: використовувати позначки в класних журналах, аби зафіксувати  підозру в тому, що учень порушує норми академічної доброчесності, і доведені факти такого порушення. Наприклад, для фіксації підозри можна використовувати півколо, для фіксації доведеного факту порушення – коло. Позначки рекомендують малювати олівцем.

• Відомість про дотримання норм академічної доброчесності. Якщо учень дотримується норм академічної доброчесності, відомість треба заповнювати тричі протягом навчання в школі (на рівні початкової, основної, старшої шкіл). У випадку недотримання – за потреби. Уперше відомість заповнюють у 4 класі.
• Реалізація принципів академічної доброчесності на уроках:

1. Змалечку в дитини треба виховувати уявлення, що будь-який текст чи слова комусь належать. 

2. Найбільший виховний потенціал у будь-якому класі мають уроки української чи зарубіжної літератур, а також мови. Наприклад, у молодшій школі діти працюють з усною народною творчістю: з казками, приказками, прислів’ями. А що може бути краще для виховання базових моральних доброчесних принципів? Візьміть будь-яку казку, приказку чи прислів’я й розберіть їх не тільки граматично, а поставте запитання до суті. Наприклад, чому тут оспівується працелюбність? Чому засуджується брехня?

Коли вивчаються твори, як-от “Грицева шкільна наука”, чим не підстава, щоби поговорити про принципи вивчення? Наприклад, що зубрити – це не вихід.

3. Образотворче мистецтво також має великий потенціал, тому що є багато творів в історії мистецтва, які так чи інакше порушують пов’язані теми. Наприклад, “Знову двійка” Решетнікова.

4. А щодо фізкультури – є класний олімпійський вислів: “Головне – участь, а не перемога”. Можна пояснити дитині, що головне – це докласти зусилля. І на фізкультурі це працює, бо, на відміну від інших уроків, тут ти або стрибнув 2 метри, або не стрибнув. І ніяк не можна сфальшувати. Але також треба враховувати момент, що не всім бути олімпійськими чемпіонами, і це нормально. Треба оцінювати зусилля.

5. У шкільному підручнику викладається трохи інша історія, здебільшого політична. Уся історія в підручнику – це перелік дат, осіб, подій. Але є інша історія – коли ми звертаємося до тих людей, які жили в той чи інший час, до їхнього побуту, щоденних економічних проблем, суспільних та соціальних зв’язків. Тут можна спостерігати, як взаємодіють люди, які результати ухвалення рішень, завдяки чому люди чогось досягали в житті або чому не досягали нічого.

6. На рівні старшої школи, наприклад, можна говорити про цитату не так, як говорять на уроках української мови, – що це просто лапки, кома, тире. А говорити про її суть. Мовляв, ти віддаєш повагу, що це не твої слова, і визнаєш, що це сказала чи написала інша людина.

7. Не можна вимагати від дітей чогось, не створюючи відповідні умови для них. Вчителі мають показувати зразок доброчесності. Дитина повинна знати: якщо вона виконала свою роботу, вклала сили, то її працю обов’язково оцінять. А натомість, робота її однокласника, який списав, не буде добре оцінюватися.

Відео для перегляду:

https://www.youtube.com/watch?v=EuADvoUAe2U&t=27s